Підприємницьке шпигунство в системі інформаційних злочинів

Прокоф'єва Д.М.
20.05.2005 | 14:06
В умовах науково-технічного прогресу інформація стає об'єктом специфічних суспільних відносин, що виникають з приводу її створення, накопичення, зберігання, обробки та використання, набуває товарного вигляду. Формування, обробка та використання інформаційних ресурсів здійснюється в процесі інформатизації різних галузей людської діяльності, шляхом застосування сучасних інформаційних технологій. Однак розширення застосування таких технологій призводить не лише до позитивних наслідків - реалії сьогодення зумовлюють поширення правопорушень у сфері інформації, зокрема, інформаційних злочинів.

Характерною ознакою підприємницького шпигунства є наявність предмета злочину (елемент об'єкта злочину, впливаючи на який, злочинне посягання завдає шкоди суспільним відносинам). В якості предмета злочину традиційно називають певні предмети зовнішнього світу, однак щодо предмета підприємницького шпигунства існують певні особливості, оскільки таким предметом слід визнавати інформацію. Інформація ж не може повною мірою вважатися "предметом зовнішнього світу" через свої нематеріальні властивості. Правильне визначення предмета злочину є необхідною умовою пізнання суті підприємницького шпигунства.

Поняття інформації в загальному вигляді містить ст.1 закону України "Про інформацію":

"Інформація - документована або публічно оголошена, відомості про події та явища, що відбуваються в суспільстві, державі та навколишнього природного середовища".

Згідно ч.3 ст.34 Конституції України, реалізація прав на здійснення інформаційних процесів може бути обмежена законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, захисту репутації або прав інших людей, запобігання розголошення інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету й неупередженості правосуддя.

Це зумовлює поділ інформації за режимом доступу на відкриту та інформацію з обмеженим доступом (ст.28 Закону України "Про інформацію"). Відповідно до ст.30 Закону "Про інформацію", інформація за обмеженим доступом поділяється на конфіденційну та таємну. З приводу складу злочину, що розглядається (підприємницького шпигунства), інтерес становитиме власне конфіденційна інформація.

Конфіденційна інформація - це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні, або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною на власні кошти, або такою, яка є предметом їхнього професійного, ділового, банківського, комерційного та іншого інтересу, та не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему (способу) захисту.

Виняток становить інформація комерційного та банківського характеру, а також інформація, правовий режим якої встановлено ВР України за поданням Кабінету Міністрів України (з питань статистики, екології, банківських операцій, податків тощо), та інформація, приховування якої є загрозою життю і здоров'ю людей.

Таким чином, власник інформації як в підприємницькій, так і в інших сферах, є незалежним в питанні визначення режиму доступу до інформації, крім випадків, передбачених законом, перелік яких має бути вичерпним. До конфіденційної інформації, таким чином, може бути віднесений досить широкий спектр питань в різних сферах життєдіяльності суб'єктів правовідносин. У тексті статті 1486 законодавець безпосередньо вказує, який саме різновид конфіденційної інформації покликана захищати зазначена стаття. Таким різновидом конфіденційної інформації є комерційна таємниця.

Законодавством України визначене поняття Комерційної таємниці підприємства. Це відомості, які не є державною таємницею, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, розголошення яких може завдати шкоди його інтересам. Склад і обсяг таких відомостей, порядок їх захисту, визначає керівник підприємства, або підприємець-громадянин.

В Україні не створено спеціального законодавства з приводу питань комерційної таємниці; існує лише підзаконний акт (окрім загального законодавства про інформацію) - Постанова Кабінету Міністрів України від 9.08.1993 р "Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці" [11]. До таких відомостей належать: установчі документи і документи, що дають змогу здійснювати підприємницьку чи господарську діяльність (свідоцтва, ліцензії і т.д.), окремі її види; інформація по всіх встановлених формах державної звітності; дані, необхідні для перевірки відрахувань на сплату податків, інших обов'язкових платежів; відомості про кількість, склад співробітників, розмір їхньої зарплати в цілому, по професіях та посадах, наявність вільних робочих місць; інформація про порушення вимог екології, безпеки праці і розмірів заподіяних у зв'язку з цим збитків; документи про платоспроможність; відомості про участь посадових осіб підприємств у діяльності кооперативів, малих підприємств та інших організацій, які займаються підприємницькою діяльністю; відомості, які згідно з діючим законодавством підлягають опублікуванню.

Питання щодо змісту інформації, яка становить комерційну таємницю, є дискусійним. Це, зокрема, відноситься до кореляції понять комерційної таємниці та інтелектуальної власності [11, 23, 31-33, 35, 36]. Інформація може бути не лише об'єктом права власності, а й права інтелектуальної власності. Режим доступу до останньої може бути різним, зокрема, така інформація може бути віднесена до категорії конфіденційної.

З точки зору цивільно-правової охорони виділяють 2 форми інтелектуальної власності: авторське право та право промислової власності. При цьому до останньої належать право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, право на науково-технічну інформацію, а також право на секрети виробництва та інші інститути, що не охоплюються авторським правом [35], оскільки перелік об'єктів промислової власності згідно Паризької конвенції 1983 року не є вичерпним.

Прихильники цієї точки зору вважають, що комерційна та інші види таємниць, які охороняються спеціальними законодавчими актами, а також авторськими або патентним правом, секретом виробництва (ноу-хау) не визнаються. Таким чином, вони стверджують, що секрети виробництва однозначно не є предметом комерційної таємниці. Однак, секрети виробництва - це інформація, що сприяє підвищенню ефективності виробництва та іншої доцільної діяльності, і яка не відома третім особам. У силу зазначених факторів вона має комерційну цінність. Власник такої інформації вживає необхідних заходів щодо збереження її конфіденційності (тобто, це конфіденційна інформація). Власник (зокрема, свідоцтва) може вчиняти щодо своєї власності будь-які незаборонені законом дії.

Строк дії права на секрет виробництва, як правило, чітко не визначається, оскільки це інформація має здатність вибувати зпід контролю власника і ставати надбанням третіх осіб, і зумовлений строком дії умов збереження конфіденційності інформації. Таким чином, за змістом і виходячи з букви закону (ст.30 закону "Про підприємства в Україні" [6]) секрети виробництва можуть бути предметом комерційної таємниці. Російське законодавство (ГК РФ), наприклад, відносить його до службової та комерційної таємниць.

Інші дослідники вважають, що існують три загальновизнані в світі форми інтелектуальної власності: авторське право, патентне право, та інститут комерційної таємниці, тобто серед об'єктів промислової власності виділяють такі, що захищаються за допомогою патентного права, а також такі, захист яких здійснюється за режимом комерційної таємниці. Така концепція також має істотні вади, оскільки фактично включає інститут комерційної таємниці до промислової власності. Однак слід зазначити, що, з одного боку, інформація, яка є об'єктом промислової власності, може й не становити комерційної таємниці, а з іншого - предметом комерційної таємниці може бути не лише та інформація, яка є об'єктом промислової власності або інтелектуальної власності взагалі. До речі, останнє положення і зумовлює назву складу злочину (ст.1486), предметом якого є відомості, що становлять комерційну таємницю - підприємницьке шпигунство, на відміну від традиційного терміну "промислове шпигунство" (рос. "промышленный шпионаж").

Комерційна таємниця, таким чином, - це особливий різновид конфіденційної інформації, що має дійсну або потенційну цінність, оскільки є невідомою третім особам за умови, що законодавець не передбачає вільного доступу до неї, а власник чи уповноважена ним особа вживає заходів щодо охорони конфіденційності такої інформації. Склад відомостей, що становлять комерційну таємницю, визначається відповідним суб'єктом інформаційних відносин з урахуванням зазначених в законі обмежень. В такому вигляді є відомості (інформація), що становлять комерційну таємницю і виступають предметом підприємницького шпигунства.

Наступною обов'язковою об'єктивною ознакою підприємницького шпигунства є об'єктивна сторона, яка реалізується шляхом здійснення активних дій.

Стаття 1486 КК України передбачає відповідальність за два самостійні склади злочинів:
  • незаконне збирання з метою використання відомостей, що становлять комерційну таємницю;
  • незаконне використання відомостей, що становлять комерційну таємницю, якщо це завдало великої матеріальної шкоди суб'єкту підприємницької діяльності.
Під незаконним збиранням відомостей, що становлять комерційну таємницю, слід розуміти добування протиправним способом відомостей, які відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю (ст.16 закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" [9, 13]). Здійснення підприємницького шпигунства в формі незаконного збирання відомостей, що становлять комерційну таємницю, спрямоване на організацію витоку інформації. Відповідно до чинного законодавства, для того, щоб визнати діяння "неправомірним збиранням комерційної таємниці", спосіб збирання відомостей обов'язково має бути протиправним.

Поняттям "протиправного способу добування" має охоплюватись і неправомірне обернення відповідних відомостей у володіння, в тому числі за умов правомірного доступу. Таким чином, протиправність збирання є обов'язковою умовою визначення певного діяння як злочинного. Однак власне щодо злочину, передбаченого ст.1486 КК, закон не передбачає якогось певного способу вчинення злочину як обов'язкову ознаку об'єктивної сторони (тут йдеться вже не про "спосіб збирання", а про "спосіб незаконного збирання"), або як кваліфікуючу ознаку.

Способи вчинення незаконного збирання можуть бути різними, зокрема: вилучення, в тому числі викрадення, матеріальних носіїв інформації, яка становить комерційну таємницю (документів, що містять відповідні відомості, або предметів матеріального світу, певні ознаки яких можуть бути досліджені з метою встановлення необхідної інформації [19]), незаконне дослідження носіїв опосередкованої інформації (технічних демаскуючих ознак, що містяться у власних або відображених фізичних полях об'єктів, які захищаються, а також у їхніх слідах у навколишньому середовищі) [19, 24], незаконне ознайомлення з такими документами або предметами в будь-який спосіб, порушення таємниці повідомлень, організація витоку мовної інформації, одержання відомостей від осіб, які ними володіють за плату (в цьому випадку йдеться про осіб, які не мають права розпоряджатися відповідною інформацією) чи шляхом застосування погроз або насильства.

Зазначені дії (як і інші злочинні дії в інформаційній сфері) також можуть бути вчинені фізичним (безпосередні дії людини, що завдають шкоди інтересам, які охороняються законом, та правам суб'єктів інформаційних правовідносин, що спрямовані на організацію витоку інформації), чи технічним (організація витоку інформації технічними каналами) способами. Під каналами витоку інформації слід розуміти джерела інформації, середовища розповсюдження сигналів та апаратуру зйому інформації.

Фізичний спосіб скоєння в більшості випадків спрямований не на інформацію безпосередньо, а на її матеріальні носії (викрадення), в той час як злочини, що вчинені технічним способом, найчастіше не зачіпають цілісність та приналежність матеріальних носіїв. У сучасних умовах широкого розповсюдження набуває технічний спосіб незаконного збирання інформації шляхом використання інформаційних мереж як глобальних (напр., Іnternet [14]), так і локальних. В якості прикладу таких злочинів можна навести викрадення баз даних з інформацією про клієнтів шляхом підключення до банківських інформаційних мереж.

Досить різноманітними є також засоби вчинення злочину технічними каналами. Для досягнення мети підприємницького шпигунства шляхом зйому інформації за допомогою технічних засобів застосовуються: акустичні засоби (спрямовані або вмонтовані мікрофони, вібродатчики), лазерні засоби зйому мовної інформації, засоби зйому інформації з дротів та комунікацій, засоби перехоплення побічних випромінювань, закладні пристрої, комп'ютерна техніка, в тому числі її інформативні частини. Засоби вчинення підприємницького шпигунства в формі незаконного збирання відомостей, що становлять комерційну таємницю, так само, як і інші ознаки об'єктивної сторони підприємницького шпигунства (місце, час та обставини вчинення), не мають значення для кваліфікації злочину, але можуть бути враховані судом під час призначення покарання винній особі.

Злочин у формі незаконного збирання з метою використання інформації, що становить комерційну таємницю, слід вважати закінченим з моменту вчинення дій спрямованих на незаконне збирання відомостей, що містять комерційну таємницю, незалежно від їх подальшого використання та настання шкідливих наслідків. Це значить, що склад підприємницького шпигунства в зазначеній формі є формальним.

Наступною формою об'єктивної сторони підприємницького шпигунства є незаконне використання відомостей, що становлять комерційну таємницю.

Під незаконнім використанням відомостей, що становлять комерційну таємницю, слід розуміти впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять комерційну таємницю [9]. Таке поняття незаконного використання, яке міститься в Законі "Про захист від недобросовісної конкуренції", не може вважатися досконалим, оскільки, зазначаючи про використання "неправомірно здобутих відомостей", не враховуються випадки такого протиправного використання, коли інформація власне отримується правомірно (слід відрізняти від неправомірного збирання за умов правомірного доступу, про яке йшлося вище з приводу попередньої форми об'єктивної сторони).

Таким чином інформація, що містить комерційну таємницю, може бути надана суб'єктові на законній підставі для досягнення певної мети. В такому разі використання зазначеної інформації з іншими цілями означатиме порушення комерційної таємниці, тобто буде неправомірним. Крім того, неможливо не вважати використанням передачу або продаж інформації зацікавленим особам, тобто ті випадки, коли суб'єкт підприємницького шпигунства власноруч не здійснює впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності відомостей, що становлять відповідно до законодавства України комерційну таємницю (це, взагалі, і відбувається найчастіше).

Якщо не вважати платну чи безоплатну передачу здобутої інформації її використанням (передачу неправомірно здобутої інформації), це також позбавить сенсу обов'язкову ознаку суб'єктивної сторони незаконного збирання відомостей, що становлять комерційну таємницю, а саме - мету використання, оскільки, як вже зазначалося, найчастіше інформація незаконно збирається особою не для власних потреб, а для передачі зацікавленим особам, і така передача буде кінцевою метою злочину. Таким чином, якщо не вважати платну чи безоплатну передачу інформації використанням, незаконне збирання інформації з метою передачі, а не з метою використання для власних потреб, таке незаконне збирання не буде розглядатися як злочинне. Крім того, злочином не буде, в такому разі, і передача зацікавленим особам інформації суб'єктами користування такою інформацією без згоди уповноваженої на це особи (що, власне, є використанням інформації не для тієї мети, для досягнення якої інформація надавалась на законних підставах, про що йшлося вище).

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони незаконного використання відомостей, що містять комерційну таємницю, є наслідки у вигляді заподіяння великої матеріальної шкоди суб'єкту підприємницької діяльності, тобто шкоди, яка в 50 та більше разів перевищує встановлений законом неоподаткований мінімум доходів громадян на місяць. При визначенні розміру заподіяної шкоди слід враховувати прямі матеріальні збитки, витрати на відвернення шкідливих наслідків використання відомостей іншими суб'єктами підприємницької діяльності, затрати на перепрофілювання напрямків діяльності, збитки від зниження попиту або цін на товари та послуги. Заподіяння внаслідок злочину моральної шкоди суб'єкту підприємницької діяльності (наприклад, підрив ділової репутації) на кваліфікацію не впливає, але має враховуватись при призначенні покарання судом. Склад злочину, таким чином, є в даному випадку матеріальним.

Суб'єктом підприємницького шпигунства як в формі незаконного збирання відомостей, які містять комерційну таємницю, так і в формі їх незаконного використання, може бути фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Таким чином, суб'єктом підприємницького шпигунства є загальний суб'єкт. Разом з тим, не виключаються випадки скоєння підприємницького шпигунства спеціальним суб'єктом, наприклад, посадовою особою. В таких випадках, за наявності ознак посадового злочину, кваліфікацію слід проводити за сукупністю.

Суб'єктом незаконного використання відомостей, що містять комерційну таємницю, є особа, яка власне здійснює використання зазначених відомостей, незалежно від того, ким були зібрані використовувані відомості. Якщо збирання інформації було здійснене тією ж самою особою, яка здійснює незаконне використання такої інформації, необхідно розмежовувати, суб'єктом яких саме дій (якої форми підприємницького шпигунства) є особа.

У випадках, коли йдеться про незаконне використання відомостей, ознайомлення з якими або одержання яких було здійснене на законних підставах (наприклад, особа, якій інформація, що становить комерційну таємницю, була надана для досягнення певної мети, використовує інформацію для інших цілей, не погоджених із суб'єктами розпорядження інформацією), винну особу слід вважати суб'єктом підприємницького шпигунства в формі незаконного використання відомостей, що містять комерційну таємницю, звісно, за умови, якщо таке використання завдало великої матеріальної шкоди суб'єкту підприємницької діяльності.

Якщо йдеться про випадки використання зазначеної інформації, яка була зібрана тією ж особою в незаконний спосіб (незаконність використання в цьому випадку зумовлена незаконністю збирання інформації), особу слід визнавати суб'єктом підприємницького шпигунства в формі незаконного збирання з метою використання відомостей, що містять комерційну таємницю. Це зумовлено, так би мовити, більшою суворістю підходу законодавця до визнання таких дій злочинними: для визнання підприємницького шпигунства в формі незаконного збирання відомостей закінченим злочином не вимагається настання наслідків у вигляді заподіяння шкоди, так само, як і акту використання незаконно зібраних відомостей (за умови, що збирання здійснюється з метою використання). Таким чином, особа, яка використовує інформацію, яку попередньо зібрала незаконним шляхом, має нести відповідальність за самий факт незаконного збирання з метою використання відомостей, що містять комерційну таємницю, незалежно від настання протиправних наслідків та розміру заподіяної шкоди.

Встановлення суб'єктом якої саме форми підприємницького шпигунства є винна особа, незважаючи на те, що всі вони містяться в одній частині статті 1486 КК України, і за них передбачена однакова відповідальність (навіть, якщо визнати особу суб'єктом і збирання, і використання, її дії неможливо буде кваліфікувати за сукупністю), має важливе значення, якщо в діях особи містяться ознаки і збирання, і використання інформації. Це зумовлене тим, що для збирання та використання передбачених різних моментів закінчення злочину (в першому випадку - вчинення самої дії, в другому - настання передбачених законом наслідків), про що йшлося вище.

Проте можливі випадки, коли дії особи, яка незаконно зібрала, а потім використала відомості, що містять комерційну таємницю, будуть кваліфіковані як незаконне використання. За наявності передбачених законом наслідків у вигляді великої матеріальної шкоди, які необхідні для визнання незаконного використання закінченим злочином, винний не уникне покарання. Однак якщо така шкода заподіяна не буде, склад злочину в формі незаконного використання не відбудеться, і винний не буде покараний, незважаючи на те, що збирав відомості незаконним шляхом.

    Таким чином, винна особа є суб'єктом:
  • незаконного використання відомостей, якщо вони були отримані нею або іншою особою на законних підставах для іншої мети, або використання мало відбуватися за додержання певних умов, які особа порушила; такі відомості були незаконно здобуті іншою особою;
  • незаконного збирання відомостей, якщо вони були в незаконний спосіб зібрані нею з метою використання, незалежно від того, чи відбувся акт використання; такі відомості були в незаконний спосіб зібрані нею та використані, незалежно від того, чи наявні наслідки використання у вигляді великої матеріальної шкоди.
Як вже зазначалося вище, незалежно від форми, в якій здійснюється підприємницьке шпигунство, суб'єкт цього злочину є загальним. На характеристику суб'єкта не впливає особливість об'єкта та предмета злочинних посягань, тобто цінність для здійснення підприємницької діяльності. Це означає, що суб'єктом підприємницького шпигунства не обов'язково має бути суб'єкт підприємницької діяльності. Як правило, суб'єктами підприємницького шпигунства є особи, які (або за допомогою яких) реалізують зовнішні загрози інформаційній безпеці [26] суб'єктів підприємницької діяльності (конкуренти, агенти конкурентів, особи, які не мають безпосереднього завдання конкурентів, злочинні елементи, партнери).

Такі особи можуть мати як корисливу, так і некорисливу зацікавленість в результатах своїх дій. Особливу категорію суб'єктів підприємницького шпигунства становлять співробітники фірми (різновид внутрішніх загроз) - вони можуть діяти як за завданням, так і без завдання конкурентів (останнє найбільш характерно для так званих "ображених співробітників").

Традиційно вважають, що співробітники фірми можуть бути суб'єктами лише розголошення комерційної таємниці - це положення досить справедливе, однак не виключає і цілеспрямованого збирання ними з метою подальшої платної передачі певної інформації, якщо таке збирання є незаконним (наприклад, співробітник в силу службових обов'язків не має доступу до комерційної таємниці, однак незаконно отримує таку інформацію і продає її конкурентам), тобто здійснення ними підприємницького шпигунства. Це є характерним не лише для підприємницького шпигунства, а й для шпигунства взагалі.

В Україні суб'єктом злочину може бути лише фізична особа. Однак світовий досвід переконує в тому, що на підприємницькому шпигунстві спеціалізуються та заробляють чималі гроші навіть окремі юридичні особи, які використовують професійні, та здебільшого протиправні засоби отримання інформації [26]. Цікавим є, наприклад, той факт, що в США з 1986 року легально існує "Спільнота спеціалістів з добування відомостей про конкурентів" (SCІP), яка спеціалізується на відшуканні важкодоступної інформації, яка характеризує виробничі здатності та показники фірм, спосіб життя та схильності їхнього керівного складу (тобто, відомостей, які відносяться до комерційної таємниці відповідно до законодавства США), використовуючи як загальнодоступні, так і нелегальні засоби та способи [34]. В умовах впровадження сучасних інформаційних технологій в Україні і поширення підприємницького шпигунства та інших інформаційних злочинів дослідження цієї проблеми є дуже актуальним.
  1. Конституція України // Закони України.- Т.10.- К., 1997.
  2. Закон України "Про інформацію" від 2.10.1992 р. // Закони України.- Т.4.- К., 1996.
  3. Закон України "Про авторське право і суміжні права" від 23.12.1993 р. // Закони України.- Т.6.- К., 1996.
  4. Закон України "Про державну таємницю" від 21.01.1994 р. // Закони України.- Т.7.- К., 1997.
  5. Закон України "Про захист інформації в автоматизованих системах" від 5.07.1994 р. // Закони України.- Т.7.- К., 1997.
  6. Закон України "Про підприємництво" від 7.02.1991 р. // Закони України.- Т.1.- К., 1996.
  7. Закон України "Про підприємства в Україні" від 27.03.1991 р. // Закони Ук-раїни.- Т.1.- К., 1996.
  8. Закон України "Про обмеження монополізму та недопускання недобросовісної конкуренції" від 18.02.1992 р. // Закони України.- Т.2.- К., 1996.
  9. Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції" від 7.06.1996 р.- Т.10.- К., 1997.
  10. Закон України "Про власність" від 24.04.1991 р. // Закони України.- Т.1.- К., 1996.
  11. Постанова КМ України від 9 серпня 1993 р. №611 "Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці" // Збірник постанов Уряду України.- 1993.- №12
  12. Тимчасове положення "Про охорону об'єктів промислової власності та раціоналізацію пропозицій в Україні", затверджено указом Президента від 18.09.1992 р.
  13. Андрощук Д. Правове регулювання захисту від недобросовісної конкуренції // Україна: інформація і свобода слова.- К., 1997.
  14. Апшер. Опасности "всемирной паутины" // Конфидент.- 1996.- №5.
  15. Брягин О. Простая арифметика // Бизнес и безопасность.- 1998.- №1.- С.1-6.
  16. Вехов В. Компьютерные преступления.- М., 1996.
  17. Герасимов Б.М. Законопроект "О коммерческой тайне" - в стадии заверше-ния // Вопросы защиты информации.- 1994.- №2.- С.50-52.
  18. Герасименко В.А. Защита информации в автоматизированных системах обра-ботки данных: развитие, итоги, перспективы // Зарубежная радиоэлектрони-ка.- 1993.- №3.- С.3-22.
  19. Горячев В.С. Информация и ее защита // Вопросы защиты информации.- 1994.- №2.- С.38-45.
  20. Григорьев М. Методы снятия информации в телефонных сетях // Сети.- 1997.- №3. -С.21-22.
  21. Гудков В. Шпионы - там, шпионы - здесь. Можно ли подслушать перегово-ры в сети GSM? // Сети.- 1997.- №3.- С.20.
  22. Дорошев В.В., Домарев В.В. Рекомендации по обеспечению безопасности конфиденциальной информации согласно "Критериев оценки надежных ком-пьютерных систем TCSEC (Trusted Computer Systems Evaluatіon Crіterіa)", США, "Оранжевая книга" // Бизнес и безопасность.- 1998.- №1.- С.19-21.
  23. Задворний А. Інформаційна безпека і свобода слова в Україні // Україна: інформация і свобода слова.- К., 1997.
  24. Иванов М.Н., Пахомова А.С. Подход к прогнозированию направлений про-мышленного шпионажа в отношении конкурентоспособних изделий // Вопросы защиты информации.- 1994.- №2.- С.31-33.
  25. Крылов В. Информационные комьютерные преступления.- М., 1997.
  26. Когут Ю.И. Безопасность фирмы // Безопасность информации.- 1996.- №3.
  27. Кузнецов П.А. Информационная война и бизнес // Конфидент.- 1996.- №4.
  28. Курило А.П. Об ответсвтенности за правонарушения при работе с информа-цией // Вопросы защиты информации.- 1994.- №2. -С.19-20.
  29. Курило А.П., Стрельцов А.А. Проблемные вопросы обеспечения информаци-онной безопасности в Российской Федерации // Вопросы защиты информа-ции.- 1994.- №2.- С.21-25.
  30. Лаврентьев А.В. Организация в офисах защиты информации от утечки по тех-ническим каналам // Безопасность информации.- 1996.- №3.
  31. Мироненко. Правовые проблемы промышленной собственности // Действие законодательства Украины и практика его приминения: Реферативный об-зор.- К., 1995.- С.52-65.
  32. Мироненко. Правовые проблемы интелектуальной собственности // Действия законодательства Украины и практика его приминения: Рефератив-ный об-зор.- К., 1995.- С.65-77.
  33. Полянский А., Белов В. Правовая охрана коммерческой тайны // Право и эко-номика.- 1994.- №3.
  34. Степанов И. Шпиономания или обыкновенный промышленный шпионаж? // Бизнес и безопасность.-1997.- №5.- С.2-3, 21.
  35. Цивільне право. Частина друга.- К.: Вентурі, 1996.
  36. Гражданское право.- СПб, 1996.
  37. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України.- К., 1997.
  38. Кодекс Украины об административных правонарушениях.- Харьков, 1997.
  39. Кримінальний кодекс України: Проект підготовлений робочою групою КМ Ук-раїни.- 1997.- С.138.

ISBN 966-95343-7-2
© Авторський колектив, 1998
© "Інформаційні технології та захист інформації", 1998