Правове регулювання інтернет-засобів масової інформації

Ганна Красноступ
15.03.2010 | 15:26
У статті розглядаються передумови сучасного стану правового регулювання суспільних відносин у мережі Інтернет, а також формулюються пропозиції стосовно правового регулювання діяльності засобів масової інформації в мережі Інтернет.

Ключові слова: інформація, засіб масової інформації, Інтернет, ресурс.

В статье рассматриваются предпосылки современного состояния правовой регулирования общественных отношений в сети Интернет, а также формулируются предложения относительно правового регулирования деятельности средств массовой информации в сети Интернет.

Ключевые слова: информация, средство массовой информации, Интернет, ресурс.

This article discusses the background of contemporary legal regulation of social relations on the Internet, and formulated suggestions concerning legal relation of media activity in the Internet. Key words: information, media, Internet, resource.



Як традиційне право людини, свобода думки і слова на вільне вираження своїх поглядів і переконань постійно змінюється відповідно до розвитку нових технологій. Сучасний стан розвитку мережі Інтернет дає змогу реалізовувати свободу слова й думки, а також забезпечує швидку передачу інформації необмеженому колу осіб. Важливість цього питання підтверджується тим, що 6 жовтня 2009 р. у м. Варшаві (Польща) Агентством ЄС з основних прав людини в рамках Конференції ОБСЄ/БДІПЛ з людського виміру було проведено додатковий захід на тему „Свобода самовираження в Інтернеті – можливості та проблеми”. Під час цього заходу було зазначено, що свобода самовираження в Інтернеті є одним із пріоритетів шведського президентства в Європейському Союзі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій вітчизняних фахівців у сфері інформаційного права, зокрема, О. Баранова, В. Брижка, В. Горобцова, В. Іванова, Р. Романова, М. Чабаненко свідчить, що вони зробили значний внесок у дослідження правового регулювання суспільних відносин, що виникають під час застосування мережі Інтернет. Разом з цим, глибшого дослідження потребує питання правового регулювання діяльності „Інтернет – засобів масової інформації”.

Національний реєстр електронних інформаційних ресурсів налічує 164 найменування електронних варіантів друкованих видань, 17 назв сайтів, які стосуються телебачення, 23 – радіо і 66 назв виключно мережевих видань, тобто невелику частину того, що ми насправді сьогодні маємо, і лише з датами їх занесення до цього реєстру [1].

Слід зазначити, що назва цієї статті є умовною, оскільки чинне законодавство не містить визначення поняття, яке відповідає засобам масової інформації (далі – ЗМІ) в мережі Інтернет, а також спеціального нормативно–правового акта, який би визначав їх статус, порядок створення та засади діяльності. Найчастіше для визначення зазначеного поняття застосовують словосполучення: „Інтернет – ЗМІ”, „ЗМІ в мережі Інтернет”, „Інтернет-видання”, „електронний ЗМІ”, „електронні видання”, „електронний журнал” та „веб-ресурс сегмента Інтернет”. Так, Законами України „Про захист суспільної моралі”, „Про недержавне пенсійне забезпечення” застосовується термін „електронний ЗМІ”. У примітці до п. 14 Положення про порядок акредитації журналістів і технічних працівників ЗМІ при Верховній Раді України, затвердженого Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 19 травня 2006 р. № 420, визначено особливості подання заявки на акредитацію Інтернет-виданням.

З огляду на наведене, метою статті є дослідження передумов сучасного стану правового регулювання суспільних відносин у мережі Інтернет, а також формулювання пропозиції стосовно правового регулювання діяльності ЗМІ в ній. Інтернет – всесвітня інформаційна система загального доступу, яка логічно зв’язана глобальним адресним простором та базується на Інтернет-протоколі, визначеному міжнародними стандартами (ст. 1 Закону України „Про телекомунікації”). Як стверджують у своїй публікації Б.Червак та І.Радзієвський, до основних напрямів політики в інформаційній сфері віднесено надання статусу ЗМІ веб-ресурсам вітчизняного сегмента Інтернет [2].

Відповідно до частини четвертої ст. 20 Закону України „Про інформацію” порядок створення (заснування) та організації діяльності окремих ЗМІ визначаються законодавчими актами про ці засоби.

Нині часто виникають ситуації, коли в Інтернеті розміщується неперевірена інформація, яка не відповідає дійсності. Таку інформацію передруковують газети з посиланням на відповідне джерело в мережі Інтернет. У зв’язку з цим, авторів таких матеріалів неможливо притягати до відповідальності, а честь, гідність та ділову репутацію осіб немає можливості захистити правовими засобами.

Оскільки проблема поширення недостовірної інформації в Інтернеті залишається не вирішеною, актуальність питання щодо правового регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з використанням мережі Інтернет, не викликає сумнівів. Поряд з цією проблемою актуальними є: розповсюдження у мережі Інтернет порнографії, в тому числі дитячої; різноманітних закликів терористів, інформації, яка пропагує війну, національну та релігійну ворожнечу, фашизм та неофашизм, наркоманію, токсикоманію, алкоголізм, тютюнопаління та інші шкідливі звички.

Необхідно підкреслити, що сьогодні Інтернет став більш важливим джерелом інформації, ніж періодичні друковані ЗМІ. Можливість доступу до мережі Інтернет дає змогу ознайомлюватися з новинами за допомогою електронних версій звичайних газет, телепередач або спеціалізованих сайтів. Існування власних сторінок друкованих та аудіовізуальних ЗМІ у мережі Інтернет робить інформаційні ресурси доступними майже з кожної точки світу 24 години на добу.

З огляду на наведене, можна вести мову про необхідність підготовки проекту закону про „ЗМІ в мережі Інтернет”.

Окремої уваги заслуговує питання державної реєстрації відповідних ЗМІ, необхідність правового регулювання їх діяльності як суб’єктів підприємницької діяльності. У своїй публікації на тему „Інтернет в Україні в контексті відносин людини, суспільства та держави” Р. Романов підкреслює, що якщо йдеться про можливість отримання електронними виданнями статусу ЗМІ за бажанням самого видання, то такий підхід може бути прийнятним. Працівники Інтернет-видань матимуть повноцінний статус журналістів, а на видання будуть поширюватися права та обов’язки ЗМІ. Однак, якщо держава буде вимагати реєстрації всіх українських Інтернет-видань, встановлюючи в разі відмови різного роду обмеження щодо їх діяльності, то такі дії однозначно слід вважати спробою поширити державний контроль над інформаційною діяльністю, включно із цензурою, на досі не вражений цим Інтрнет-простір [3, с. 20].

Необхідно зазначити, що неодмінною умовою діяльності в Україні друкованих ЗМІ є їх державна реєстрація (ст. 11 Закону України „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”). Для здійснення телерадіомовлення необхідно отримати відповідну ліцензію (ст. 23 Закону України „Про телебачення і радіомовлення”). Іншими словами, діяльність ЗМІ в Україні можлива лише після отримання встановлених законодавством дозволів. З огляду на наведене, можна вести мову про необхідність визначення статусу „ЗМІ в мережі Інтернет”, порядку їх функціонування та легалізації (реєстрації або ліцензування). Головним є те, щоб порушене питання не трактувалося як спроба встановлення політичного контролю над інформаційними Інтернет-ресурсами. Пунктом 8 статті 3 Указу Президента України „Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні” від 31 липня 2000 р. № 928 Кабінету Міністрів України доручено підготовку законопроекту з питання особливостей діяльності ЗМІ, створення, одержання, використання, поширення та зберігання інформації, забезпечення охорони інтелектуальної власності та авторського права у мережі Інтернет.

Необхідно зазначити, що Кабінетом Міністрів України неодноразово ініціювалася підготовка проектів нормативно-правових актів з питань регулювання правовідносин під час розповсюдження інформації в українському сегменті Інтернет. Проте, враховуючи специфіку питання та невирішеність його у світі, зазначена робота триває й досі.

Так, пунктом 65 Орієнтовного плану законопроектних робіт на 2009 р., затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2009 р. № 185-р, Службі безпеки України передбачено підготовку проекту Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо державної реєстрації Інтернет-видань”, яким слід урегулювати процедуру державної реєстрації Інтернет-видань шляхом надання їм статусу ЗМІ.

Вважаємо, що до цієї роботи слід залучити також Міністерство транспорту та зв’язку, Національну комісію з питань регулювання зв’язку, Державний комітет інформатизації, Державний комітет телебачення та радіомовлення та Національну експертну комісію з питань захисту суспільної моралі.

Як зазначає В. Іванов, деякі суди США (бо Інтернет, як відомо, американського походження) прийняли рішення вважати провайдерів видавцями [4]. Це, на його думку, має означати, що саме вони несуть відповідальність за зміст інформаційного продукту. Необхідно звернути увагу на те, що про інформаційний ресурс в мережі Інтернет, зареєстрований в установленому законом порядку як ЗМІ, мова вже йде в абз. 4 п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи” від 27 лютого 2009 р. № 1. Так, Верховний Суд України роз’яснив, що у разі якщо недостовірна інформація, що порочить гідність, честь чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як ЗМІ, то при розгляді відповідних позовів судам слід керуватися нормами, що регулюють діяльність ЗМІ.

Спосіб правового регулювання суспільних відносин завжди відповідає рівню їх усвідомлення суспільством.

Аналіз суспільних відносин, що виникають у сфері функціонування ЗМІ, дає можливість прослідкувати таку тенденцію: науково-технічний прогрес – зміна потреб суспільства – удосконалення правового регулювання відповідної сфери.

Розвиток технологій, що застосовуються у мережі Інтернет сьогодні, дозволяє скористатися можливістю перегляду телебачення з монітора комп’ютера. Такі переваги в отриманні інформації не викликають сумніву, оскільки користувач отримує можливість одночасного перегляду великої кількості телевізійних програм різних країн світу.

Телебачення міжмережевого протоколу (англ. Internet Protocol Television, скорочено IPTV) – система, що використовує двосторонній цифровий сигнал радіопередачі, який посилається через перемкнуту телефонну або кабельну мережу за допомогою широкосмугового підключення. Воно базується на декодуванні відео IP та перетворюванні його в стандартні телевізійні сигнали. Технологія IPTV (англ. Internet Protocol Television) (IP-TV, ip-телебачення) — цифрове інтерактивне телебачення в мережах передачі даних по протоколу IP, нове покоління телебачення [5].

З’являються нові терміни, які потребують визначення чинним законодавством. До таких термінів можна віднести, зокрема, такі: „чат”, „форум”, „блог”, „блогер” (блогер – людина, яка веде електронний журнал).

Як ілюструює М. Чабаненко, сьогодні будь-який школяр може завести блог і почати інформувати через нього громадськість про те, що йому наснилось чи що він вранці смачного з’їв, і це буде фактично ніщо інше, як масова комунікація, а блог слугуватиме засобом масової комунікації. Він може навіть подавати там суспільно значущі новини, скопійовані звідкись, грамотно застосовуючи гіперлінки, і досягти пристойного рівня відвідування. Чим не електронна газета? Правильно. Але це не означає, що неможливо чітко окреслити коло Інтернет-ресурсів, які становлять медіасектор Інтернету, що прирівнюється до преси, радіо й телебачення, просто треба добре продумати цей момент [6].

Насправді проблема полягає у тому, що всі учасники Інтернет підлягають законам своїх країн. Але незаконний зміст може бути виявлений не на території тієї країни, де він зберігається на сервері. Тому для врегулювання відповідних суспільних відносин, на думку В.Іванова, необхідні відповідні міжнародні угоди [4, с. 25]. У зв’язку з цим, пропозиції стосовно правового регулювання діяльності ЗМІ в мережі Інтернет сформулювати справді нелегко.

Оскільки порушене питання є не вирішеним в усьому світі, відповідному правовому регулюванню має передувати дослідження та узагальнення міжнародного досвіду. Про що можна говорити з упевненістю, то це про необхідність підготовки проекту закону про порядок створення та організації діяльності ЗМІ в мережі Інтернет. Прийняття цього нормативно-правового акта може вирішити багато питань: – надання співробітникам Інтернет-видань статусу журналістів; – отримання підстав акредитації відповідних ЗМІ; – відшкодування шкоди, завданої порушенням авторських прав; – притягнення до відповідальності за порушення законодавства про інформацію та про захист суспільної моралі.

На нашу думку, вище зазначене підлягає врахуванню під час законотворчої діяльності, що в подальшому сприятиме вдосконаленню інформаційного законодавства та відповідному забезпеченню державної інформаційної політики.

Література

1. Чабаненко М. для „Телекритики” 18-02-2009 [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://telekritika.ua/media-rinok/virobnitstvo/internet/2008-04-16/37855
2. Червак Б., Радзієвський І. Глухий кут інформаційної політики // Телекритики, 02.03.2009 [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.telekritika.ua/media-suspilstvo/2009-03-02/44127
3. Романов Р. Інтернет в Україні в контексті відносин людини, суспільства та держави // Свобода висловлювань і приватність. – 2002. – № 3. – С. 4 – 20.
4. Іванов В. Правове регулювання Інтернет. Деякі аспекти // Свобода висловлювань і приватність. – 2002. – № 3. – С. 21 – 27.
5. IPTV (Internet Protocol Television, IP-TV, IP-телевидение) [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.mystic-news.com/online-tv-history
6. Чабаненко М. для „Телекритики” 18-02-2009 [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://telekritika.ua/media-suspilstvo/view/2009-02-13/43750
інформація, засіб масової інформації, Інтернет, ресурс